Art for Life blog

Одноокий сатир та його футуристичне дійство. Мистецький портрет Давида Бурлюка

Продовжуючи пильно розглядати світила авангарду на зоряному небі мистецтва початку 20 століття, неможливо оминути постать Давида Бурлюка - батька футуризму, завзятого експериментатора, невгамовного перфомансера та й, зрештою, людини ексцентричної та дуже цікавої у всіх своїх проявах! 

Здається, родина Бурлюків була дотичною до світу мистецтва на якомусь трансцендентному рівні. Вихідці з козаків, звані промовистим прізвиськом “писарчуки”, Бурлюки (всього в сім’ї було шестеро дітей - три сини та три дочки) вписали свої імена в аннали світової культури: Давид, Володимир та Людмила як непересічні художники, Микола як обдарований поет. За словами футуриста та товариша Бурлюків - письменника Бенедикта Лівшиця, бурхливе сімейство Бурлюків (подейкують, прізвище “Бурлюк” етимологічно пов’язане з бурчаком - легким алкогольним напоєм) мало якесь “зоологічне відчуття” одне одного, адже родина дійсно спільними зусиллями витворювала власний мистецький всесвіт. 

Сьогодні ми зупинимо увагу на Бурлюкові-старшому, знаному у всьому світі під гордим знаменом батька футуризму. Давид з дитинства  міцно тримав пензель в руках, щодня вправляючись у живописі. У другому класі ще зовсім юного Бурлюка однолітки й вчителі нарекли прізвиськом “художник”. Живописець з ранніх років вирізнявся не лише неабиякою працьовитістю, але й, що цікаво, непересічною швидкістю в роботі. Навчаючись в Одесі, татарсько-запорозький футурист (а саме так себе йменував Давид Бурлюк) лише за одні канікули створив близько 350 етюдів, а за все життя, за приблизними підрахунками критиків, намалював 16 000 картин. Не дивлячись на такий жвавий темп роботи та уїдливі нарікання деяких викладачів, що вважали нашвидкоруч написані полотна “фабричною працею” , а не мистецтвом, картини Давида Бурлюка є художньо довершеними, повноцінними результатами щоденного “самовідшліфовування”. 

Не будемо вдаватися в подробиці навчання ще юного на той час  митця, зазначивши лише той факт, що Давид Бурлюк проходив “ініціацію” живописною працею в Одесі, Казані, Мюнхені та Парижі. Життя буревієм несло майбутнього новатора-авангардиста по різним куточкам світу. Недарма Бурлюка й посьогодень називають американським Ван Гогом та класиком японського футуризму, адже митець за свій довгий життєвий шлях встиг і в японському Токіо “пошуміти”,  і в Сполучених Штатах зазнати поразки в боротьбі за почесне звання “батька американського футуризму”, здобувши, однак, славу своїми картинами з народного життя. І ось саме на цьому місці варто зупинитися на питанні національної самоідентифікації Бурлюка. Сповідуючи соціалістичні погляди та нерідко “облюбовуючи” на своїх авангардистських полотнах силу та міць пролетаріату “Радянських Республік Леніна”, Давид Давидович, проте, пишався своїм козацьким походженням, безапеляційно вважав Батьківщиною Україну, а образом козака Мамая надихався  протягом усього творчого шляху. Із якимось екстатичнимм обожненням Бурлюк писав: “мій колорит глибоко національний. Жовто–гарячі, зелено–жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з–під мого пензля. Коли я малюю, мені здається, що я дикун, який тре сук однієї барви об другий, щоб отримати кольоровий ефект. Ефект палахкотіння. Ефект любощів, збудження статтю однієї барви характерних рис і особливостей другої.”

Перед тим як зануритися в ексцентричний, футуристичний та запаморочливо яскравий універсум картин Давида Бурлюка, варто зупинитися ще на декількох непересічних деталях біографії художника. Парадоксально, але нині живописця сприймають невідривно від постаті ще одного славетного футуриста - Володимира Маяковського, висуваючи останнього на перший план. А ще якесь сторіччя тому саме Бурлюк подарував головному бунтівнику російської поезії квиток у світ мистецтва! Саме “Додічка” (ось так зухвало, з якимось одеським флером, Маяковський по-дружньому називав Давида Бурлюка) фактично ввів  майбутнього футуриста в авангардистське коло митців, презентуючи молодого Маяковського загалу коротко й водночас патетично - геніальний поет. Бурлюк своїм єдиним оком запримітив у брутальній постаті Володимира запальну вдачу, воістину футуристичну ексцентричність та, що найголовніше, - геній абсолютно нової поезії. Давид Бурлюк вражав своєю феноменальною об’єднавчою силою та духом лідерства. Ось що згадує поет Олексій Кручоних: “С Маяковским мы частенько цапались, но Давид Давидович, организатор по призванию и “папаша” (он был гораздо старше нас), всё хлопотал, чтоб мы сдружились”. А й дійсно, Бурлюк запалював всіх навколо, перебирав на себе роль фронтмена всіх скандальних авангардних виставок початку 20 століття, разом зі своїм футуристичним братством направо й наліво роздавав “пощечины общественному вкусу”, скидав з “парохода современности” Достоєвського, Толстого і Пушкіна.

Ну а далі до мистецтва - строкатого, різнобарвного, еклектичного, коротше кажучи, - мистецтва футуриста Давида Бурлюка! Еклектичність Бурлюка, безсумнівно, стала його візитівкою. Художня манера живописця завжди нагадувала щось аморфне й нестале. Навіть нині деякі критики не надто прихильно ставляться до цієї особливої хаотичності творчого доробку Давида Давидовича, віддаючи пальму першості лише його початковим реалістичним та імпресіоністичним полотнам. Не дивлячись на те, що нині Бурлюк відомий у всьому світі під гордим званням “батька футуризму”, митець фактично все своє життя пробирався крізь терни різних мистецьких напрямів, випробувавши своїм невгамовним пензлем і реалізм (перші кроки в живописі були позначені впливом Сєрова, Шишкіна, Куїнджі, тощо), і імпресіонізм (згадати лишень Бурлюковий маніфест «Голос импрессиониста в защиту живописи»), і фовізм,  і, зрештою, неопримітивізм, в якому фактично втілив свою любов до народного архаїчного мистецтва. Давид Бурлюк відверто “загравав” з фактурою, навіть виділяв  різні типи поверхонь, серед яких були крючкуваті, художні, занозисті, тощо.

Козак Мамай, 1912


Знаменита картина Давида Бурлюка “Козак Мамай” маркована впливом на художника наївного мистецтва, що на архаїчному рівні пов’язане з міфофолькорною спадщиною. Дитяча манера живописання на полотні, що зображує легендарного козака-бандуриста, стала першим “дзвіночком” алогізму та неординардості в творчості Бурлюка. Живописець усе життя кохався в народному мистецтві, високо поціновував іконописання та сільське малярство, а живучи в селищі Чорнянка, що на Херсонщині, навіть брав участь в археологічних експедиціях. На картині “Козак Мамай” Бурлюк апелює до національної колористики, що втілюється в надзвичайній строкатості яскравих відтінків. Митець, послуговуючись наївом, втілює на своєму полотні одвічні архетипи козацької культури, народні етносимволи - українську хату, коня, бандуру, абощо.

Карусель, 1921


Ведучи мову про архаїчну символіку творчої лабораторії Давида Бурлюка, неможливо оминути увагою полотно “Карусель”.  Картина приковує погляди нагромадженням деталізованих об’єктів, що підкреслюються веремією яскравих кольорів. Спіралі у верхній частині картини уособлюють циклічність людського буття. Та й загалом, зображена художником карусель ніби відсилає реципієнта до “колеса життя”, що постійно обертається.  Хаотичність картини, якийсь невпинний рух та божевільна динаміка створюють специфіку творчої методи Бурлюка. Ось що пише поет-футурист та товариш Давида Давидовича Олексій Кручоних у своїх спогадах під гучною назвою “Одноглазый сатир”: “«Попробуйте, читатель, день-другой пожить с одним только глазом. Закройте его хотя бы повязкой. Тогда половина мира станет для вас теневой. Вам будет казаться, что там что-то неладно. Предметы, со стороны пустой глазной орбиты неясно различимые, покажутся угрожающими и неспокойными. Вы будете ждать нападения, начнёте озираться, всё станет для вас подозрительным, неустойчивым. Мир окажется сдвинутым — настоящая футур-картина». Саме цю “футур-картину” ми маємо нагоду спостерігати на полотні “Карусель”, де відбувається якесь позачасове космічне дійство крізь призму футуристичного ока Давида Бурлюка.

Японка, що сіє рис. 1921


Для Японії Бурлюк стане фактично провідником у фантасмагорійний Всесвіт футуризму. Саме в Токіо “одноокий сатир” упевниться в цілковитій автентичності та неординарності власних полотен та  з гордо піднятою головою прокладатиме футуризму шлях в аннали історії. Японський мистецтвознавець Тошихару Омука одного разу сказав: “Батько росiйського футуризму спонукав японських митців стрибнути в майбутнє”. І дійсно, на полотні “Японка, що сіє риє” Давид Бурлюк візуальними засобами витворює багатовимірну динаміку картини, що нині нагадує нам процес створення анімації. Художник, багаторазово дублюючи зображену японку, досягає бажаного ефекту руху на полотні, майстерно конструює процес праці.

Жінка із дзеркалом, 1916


Невщухаюча увага живописця до експериментів з фактурою виразно прослідковується й на тих картинах митця, де магічні порухи пензля поєднуються з використанням інших декоративних елементів. Відтак, на картині “Жінка із дзеркалом” Бурлюк бере на озброєння рельєфну поверхність, створену за рахунок густого нашарування фарби. Ба більше, художник витворює кубофутуристичний простір картини, використовуючи мереживо та дзеркальне скло! 

Робочі, 1924


Картина Давида Бурлюка “Робочі” є своєрідним маніфестом художника за утвердження своєї ролі в розбудові футуризму США. Невгамовний живописець прагнув закарбувати своє ім’я в історії американської історії, ба більше, - Бурлюк мав за мету стати фундатором цілковито нового мистецтва в Америці. Виразна контрастність полотна, зумовлена грою світла й тіні, ніби акцентує увагу на гамірливому нічному місті з нагромадженням вуличних ліхтарів та яскраво освітлених хмарочосів. Клопітка праця звичайних робочих над створенням гігантських високоповерхівок надихала Бурлюка.  Недарма художник, спостерігаючи за невпинним життям Мангеттену, говорив про хмарочоси так: «Зубы стальных когтей здания, втыкающиеся в землю…». 

Давид Бурлюк й посьогодень залишається незворушним ідолом світового авангарду. Батько футуризму, невгамовний експериментатор, екстравагантний сатирик, невтомний творець - все це незбагненним чином поєднувалося в одній особистості. Бурлюк зухвало кидав виклик застарілим традиціям у мистецтві, прагнув оновити живопис від А до Я.  Творчий шлях футуриста - це безперервна ініціація різними стильовими течіями, що зрештою зумовила особливу строкатість живописної манери художника.  У стильному циліндрі, яскравому жилеті та з  улюбленим лорнетом, приставленим до скляного ока, Давид Бурлюк підкорював бурхливу стихію авангардного мистецтва початку 20 століття. Він бурлив, бурлакував, БУРЛЮКАВ!


Art for Life в Instagram www.instagram.com/artforlifeplatform/
Art for Life у Telegram t.me/artforlifeplatformtg
Корпоративні програми Art for Life для бізнесу arts4life.net/artforbussiness

Авторка матеріалу: Степаненко Валерія

Живопис