Art for Life blog

Балет на зламі XIX та XX століть

Є людина, без імені якої вкрай важко уявити початок XX сторіччя у світовому мистецтві, це - Сергій Павлович Дягілєв. Чи багато ми знаємо про нього?  


Гімназист Сергій Дягілєв, 1883 рік


Інтелігентна людина, постать світового масштабу, «диявол у плоті» (як висловився Жан Кокто – відомий французький митець-авангардист) Сергій Дягілєв сприяв відновленню іміджу балету як мистецтва на рівні з живописом, архітектурою, поезією, літературою та музикою. Він збирав навколо себе найкращих тогочасних митців і допомагав їхньому таланту розкритися сповна. Цікаві слова про Сергія Павловича сказав Пабло Пікассо: «Дягілєв зробив більше для поширення моєї слави в міжнародному масштабі, ніж паризькі експозиції Розенберґа». А саме Поль Розенберґ був колекціонером і дилером Пабло Пікассо з 1919 року. Отже, можна зробити висновок, що Дягілєв зіграв важливу роль у популяризації всього авангарду на прикладі Пабло Пікассо. 
 
Майбутнього імпресаріо з раннього дитинства виховували в мистецькому дусі. Захоплення музикою було нормою для дворянських сімей, тому діти підростали на естетиці композиторів своєї епохи – таких, як Бородін, Чайковський та Римський-Корсаков. Останнього Дягілєв згодом називав своїм учителем. Мачуха виховувала хлопчика як рідного та змогла прищепити йому високий художній смак. Захоплення мистецтвом у Дягілєва з’явилося після відвідин невеличкої виставки російських художників. Після виставок живопису були концерти віртуозів та композиторів, російська опера та найвизначальніша справа Дягілєва – балет. 
 


Танцівник Микола Кремньов, художник Олександр Бенуа, танцівники Сергій Григорьєв і Тамара Карсавіна, Сергій Дягілєв, танцівники Вацлав Ніжинський та Серж Лифарь на сцені Grand Opera в Парижі.


Але щоб побачити масштаб внеску імпресаріо в танцювальне мистецтво, треба розуміти, що відбувалося на початку XX сторіччя на світовій мапі балетного театру. 1909 рік – Європа вже відчула на собі вплив декількох великих революцій, які позбавили панівний клас влади, зокрема у Франції, батьківщині балету. Без влади короля, особливо після нищівних війн Наполеона, відпадає потреба у звичних розвагах, зокрема – придворному сценічному балеті, який так полюбляв Людовік XIV, палкий прихильник танцювального мистецтва, виконавець та замовник першого в історії балету під назвою «Королівський балет ночі». До речі, прізвисько знаного короля - "Король-Сонце", закріпилося та поширилося саме після його участі в цій виставі.


Людовік XIV в костюмі Сонця, що сходить, «Королівський балет ночі» (1653).


У ХІХ сторіччі буржуа не мають звичок та світських потреб двору, тому тяжіють до простіших форм розваги. Так виникає новий, більш відвертий вид театру – кабаре. Наприклад, знаний «Folies Bergere», загадково змальований Едуардом Мане на полотні «Бар у “Фолі-Бержер”», де зображена продавчиня на фоні дзеркальної стіни.


Едуард Мане. Бар в «Фолі Бержер» 1882 рік. Олія: 96 см x 1,3 м. The Courtauld Gallery


Якщо балетний театр і викликав інтерес чоловіків у Парижі, то передусім як подіум красивих танцівниць, яких хотілося кохати на розраду всім своїм друзям. Коли під час вистави відчинялися двері партеру, театр стогнав від реготу, перегару та «дотепних» жартів заможних чоловіків. Тому багато досвідчених та амбітних майстрів балету, які не бажали миритися з такою ситуацією, вирушили на схід, у величезну засніжену Російську Імперію, яку знали з приказок Мюнхгаузена про ведмедів та полювання.

Італієць Шарль Луї Дідло на початку ХІХ сторіччя започаткував нову балетну школу Російської Імперії, наповнивши її притаманною італійській культурі експресією та віртуозністю. Маріус Петіпа, майстер французької традиції, тяжіє до пишноти вистави, тонких почуттів та яскравості дії в новому звучанні. На балетній сцені з’являється симфонізм та лагідний мелос російських композиторів, зокрема Петра Чайковського. З-під пера композитора виходять знані у всьому світі партитури «Лускунчика», «Сплячої красуні» та «Лебединого озера». Петіпа демонструє майстерні революційні постановки коштом царя та аристократії.

Але настає XX сторіччя, Петіпа та Чайковський старіють, мистецтво змінює свій напрям, розпочинається епоха великих проривів у світовому мистецтві. Відчув це й «великий шарлатан», як він сам себе називав, Сергій Дягілєв. Глибоко проникаючи у суть живопису, музики, поезії, хореографії, він починає наново закохувати людей у мистецтво балету. Європейський глядач просто шаленіє від балетних сезонів Дягілєва. Дами замовляють наряди по моді російських спектаклів, зачіски та головні убори також виготовляють «а la Russe».

Ескізи костюмів Льва Бакста для "Карнавалу" (1910), "Видіння троянди" (1911) і Михаїла Ларіонова для балету "Блазень" (1921)


Захоплення східною культурою та орієнталізмом підсилює Костянтин Реріх із дружиною, які повертаються з експедиції до Середньої Азії та відкривають нову сторінку культурної взаємодії між Заходом та Сходом. Навіть засвистана паризькою консервативно буржуазною публікою «Весна священна» Вацлава Ніжинського, Ігоря Стравінського та Костянтина Реріха, тільки підсилює новаторську репутацію Дягілєва. Якось після вистави він сказав: «Сьогодні вони вередують від гніву, завтра будуть шаленіти від любові». Успіх сезонів Дягілєва підкреслює той факт, що їм платили гонорари, які називав імпресаріо. 

Декорації Леона Бакста до балету "Шахерезада" на музику Римського-Корсакова,

1910 рік


Треба наголосити, що Дягілєв полюбляв шикувати й не залишив після себе ані копійчини. Навіть за похорон платили близькі фаворити-танцівники. Після похорону Дягілєва трупа розпадається. 

Серж Лифар приймає складне та неоднозначне рішення не продовжувати справу великого імпресаріо, а залишити добру славу сезонів в історії. Таке рішення театр прийняв неохоче, бо надалі танцівники та балетмейстери були змушені продовжувати кар‘єру в менш престижних театрах зі слабшим рівнем організації. Подальший розвиток балетного мистецтва був перерваний жовтневою революцією та встановленням влади совєтів. Але саме ця криза сприяла збереженню та примноженню слави великого мистецтва балету в трупах Англії, Франції, Італії, Іспанії, Нового Світу, Бразилії та Австралії. Саме вони – Анна Павлова, Михайло Фокін, Георгій Баланчівадзе (або Джордж Баланчін на європейський манір), киянин Сергій Лифар, Вацлав та Броніслава Ніжинські, Леонід М’ясін, Тамара Карсавіна та інші танцівники Дягілєва, не маючи вибору й емігрувавши в різні держави, засновують та відновлюють традиції в таких національних компаніях, як Американський балетний театр, Нью-Йоркський міський балет, Королівська опера Англії, Англійський національний балет, Королівська опера Мадрида, Монте-Карло балет, Паризька опера, Австралійська опера та незчисленна кількість інших провідних труп усього світу. 


Зліва: Вальтер Нувель

Знизу: Дягілєв,

Зверху справа: Серж Лифарь


Отже, бажання та наполегливості одного парубка з глибинки Росії, Сергія Павловича Дягілєва, було достатньо для оновлення балету у всьому світі. А результати діяльності балетних сезонів Дягілєва досі відчуваються у світових мистецьких тенденціях.


Зліва: Анна Павлова і Вацлав Ніжинський в сцені з балету "Павільйон Арміди". На фото справа — Серж Лифарь і Олександра Данилова в сцені з "Тріумфу Нептуна".



Автор матеріалу:
Артем Гордєєв український режисер-постановник, хореограф та танцівник, майстер спорту зі спортивно-бальних танців. Постановник телевізійних розважальних шоу у Росії, Україні та Казахстані:

«Х-Фактор.Головна Сцена», «Хвилина Слави», «Дві зірки», «Танцюють всі». Хореограф та режисер масових державних урочистих свят. Фіналіст українського танцювального талант-шоу «Танцюють Всі» та виконавець головної партії у виставі «Барон Мюнхгаузен» від телеканалу СТБ.

Постановник танцювальних вистав «Anima”, “Малевич 100-10», «Звуки дома», «Mozart25”, «Мурахи». Засновник танцювальної компанії “Newspaper Birds”

INSTAGRAM: https://www.instagram.com/artem_ag_gordeev/
FACEBOOK: https://www.facebook.com/ArtemGordeevNB/ 
САЙТ: newspaperbirds.com



Балет