Art for Life blog

Кирило Стеценко - нове життя української літургійної музики

Кирило Стеценко (1882-1922) - людина, яка за 40 років прожила кілька життів і дала нове життя українській літургійній музиці. 

“…життя тягне в один бік, а душа моя прямує до свого. І в цім трагедія мого життя і діяльності, що вони мені не давали того оточення й атмосфери, котра потрібна і для якої існую я на світі”

К. Стеценко


Конфлікт життя і діяльності супроводжував Кирила Стеценка від самого дитинства, коли музично обдарованого хлопчика хотіли вивчити на художника. Родина майбутнього композитора не могла забезпечити ґрунтовну музичну освіту, тож музичні дисципліни Кирило Стеценко опановував в духовному училищі та семінарії. 

Саме в період навчання Стеценко починає співати в хорі Михайлівського Золотоверхого Монастиря. А згодом вступає до капели М. Лисенка. Знайомство з М. Лисенком перевернуло життя Стеценка. Микола Віталійович не просто визнав талан юнака, а призначив його своїм помічником. Про Стеценка Лисенко сказав:  «Ось хто мене замінить після моєї смерті". У цей час пише Стеценко переважно духовні твори. 

Микола Лисенко з помічниками по хоровій справі. Зліва направо сидять: Арсен Бакалінський, Кирило Стеценко, Микола Лисенко, Яків Гулак-Артемовський; стоять: Олександр Кошиць, Олекса Коваленко, Кузьма Гончар.


Для української духовної музики Кирило Стеценко зробив те, що для німецької зробив Бах - крок до націоналізації церковної музики та ведення служб українською, створив новий тип літургії, що базувався на українських мелодіях. 
Як і Бах, Стеценко захоплювався Мартіном Лютером і часто цитував його: «Співайте, співайте, співайте і це дасть значно більше результатів, ніж ваші проповіді». За таку діяльність у 1907 Стеценка було заарештовано і вислано на Донеччину.


Повернутись допомогли друзі, але робота в Києві була неможливою. Стеценко працював вчителем співу в Білій Церкві. 

Здавалося б, ці зміни мали зламати митця, проте Стеценко й тут взявся до розвитку культури, а саме до педагогічного новаторства. Він розробляє нову систему вивчення нотної грамоти, складає пісенні збірки, збирає хори та навіть організовує нотне видання «Кобзу».

«Шкільний співаник» виданий у Києві 1918 р.


З 1909-го доля знов пов’язує Стеценка з Києвом, та на цей раз ще й з театром, М. Садовським та Т. Колесниченком, музику до п’єс яких він пише, а згодом і з М. Леонтовичем та Я. Степовим.

Як і Микола Лисенко, працював Стеценко з солоспівами та обробками народних пісень. Характерна для цих жанрів тонка ліричність та риси романтизму, робота над народною методикою.


Здавалось, що жив композитор у страшенно швидкому темпі, намагаючись за короткий період встигнути все: писати твори різних жанрів, збирати хорові колективи, їздити з ними в тури, вести активну суспільну діяльність, працювати в музичному відділі Центральної Ради, викладати та покращувати систему музичної освіти.


Останньою роботою композитора стала моноопера «Іфігенія в Тавриді» за однойменною  драмою Лесі Українки, що як і «Тарас Бульба» Лисенка продовжує ідею національної оперної школи.


К. Стеценко і М. Лисенко, 1910 р.


Кирило Стеценко завжди прагнув до покращення української культури. І хоча митець прожив досить коротке життя (40 років), своїм прикладом старанної та наполегливої праці надихнув наступні покоління композиторів. А його музика й зараз залишається зрозумілою та близькою, зачаровує своєю мелодійністю та щирістю, звертається до нас рідними інтонаціями, відкривається з кожними новим поколінням слухачів та виконавців. 



Art for Life в Instagram www.instagram.com/artforlifeplatform/
Art for Life у Telegram t.me/artforlifeplatformtg
Корпоративні програми Art for Life для бізнесу arts4life.net/artforbussiness

Авторка матеріалу: Марія Сидорак

Марія Сидорак - музикознавиця, студентка Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка, організаторка та кураторка концертів та культурних заходів.


Музика