Art for Life blog

Екзистенціалізм: у пошуках загублених сенсів


Бігти, втомитися, вичерпати всі сили, зупинитися та переосмислити. Радикальна переоцінка цінностей не приходить у безхмарний день за чашкою кави. Її компаньйонами є масштабні зміни декорацій, драматичні сценарії та незворотні втрати. Але тільки на тлі безпросвітної чорноти, білі плями так добре розгледіти. 

Людяність в нелюдські часи

Післявоєнний період змушує переоцінити орієнтири попереднього покоління. Технологічний прогрес, індустріалізація та війни — у всьому велич, розмах та глобальні цілі. Масштабність стала найбільшим трендом першої половини ХХ століття. Але у грі в глобалізацію людство поступово втрачає найголовніше — людяність. Нікого не цікавить доля окремої людини, її вагомість губиться у натовпі, тоне в масі таких же неважливих осіб. На тлі моральної дезорієнтації народжується новий філософський напрям, який набуває цікавих форм у мистецтві та найбільше маніфестує у літературі.

Екзистенціалізм (1920-1930), що з латинської «існування», виник у Німеччині як філософський напрям. Його засновником став філософ Серен К’єркегор, а серед прихильників були філософи Мартін Гайдергер, Карл Ясперс, письменники Франц Кафка, Жан-Поль Сартр, Симона де Бовуар та Альбер Камю.

Ідея течії полягала у тому, щоб поставити людську особистість на перший план. Митці хотіли нагадати, що людина — це не просто біологічний вид, про-версія тварини, а окремий всесвіт, зі своїми правилами, думками, цінностями та ідеалами. Екзистенціалісти вперше акцентували не на мисленні в цілому, а на мисленні окремої людини. Вони прагнули звільнити її думку від багажу буденності та замислитися над дійсно важливим — сенсом свого існування.

Недарма ідея екзистенціалізму виникла у міжвоєнний період 1920-1930-х років. Тільки світ видихнув після Першої світової війни, як над ним нависла ще більша загроза. І між цими роками невизначеності, зневіра у людство та знецінювання життя відчувалася надто гостро. Загрозою людини стала сама ж людина і її терміново потрібно було звернути на стежку гуманності.

Абсурдність буття Франца Кафки


Феномен Франца Кафки (1883-1924) важко помістити у слова, адже найкраще його можна осягнути відчуттями. Парадоксальний світ, у якому мізерна істота намагається знайти своє місце та не бути відторгнутою — такою бачить автор людину та намагається розв’язати це екзистенційне питання впродовж книги. 

Сюжет однієї з найвідоміших повістей «Перевтілення» схожий на щоденник самого автора, де за метафоричними образами він намагається сховати відчай самотності та невизнання. Герой твору Грегор Замза пробуджується від важкого сну у своїй кімнаті й усвідомлює, що перетворився на комаху. Кафка, як і його персонаж, вів замкнутий спосіб життя, постійно працював у та не виїздив за межі Праги. Камерна кімната стала мізансценою багатьох його творів, а дії відбувалися у тісних приміщеннях, норах, горищах та кабінетах. Це створює відчуття відчуженості та задухи, яка нависає над героями і підкреслює їх безвихідь. У них немає свободи, простору, вони позбавлені навіть елементарного — дихати на повні груди.

Навіть якщо розповідь відбувається на вулиці, пейзажі тривожать непогодою. Простір у творах Кафки існує як окремий персонаж, що бере участь у дійстві: може зменшувати героя та додавати відчуття абсурду. 

Почуття відчуженості та неприйняття автор передав за допомогою образу родини. Відносини Кафки з татом були травматичними, де ще з дитинства Франц відчував тиранію та приниження. Постать батька була впливовою фігурою у його житті і відлуння цих відносин він закарбував у «Перевтіленні»: відчужений Грегор навіть не сподівається на розуміння чи допомогу від найближчих, де навіть сестра, яку він любить, його зраджує.

Однак впродовж твору Грегор Замза нікого не осуджує. Усе, що з ним відбувається здається йому абсолютно нормальним. Він приймає свою вину без усякої причини, просто через те, що живий. І єдиний спосіб позбавитися цього відчуття та звільнитися — це смерть героя, яка вивільняє не лише його, але й усю родину.

У світі Франца Кафки ми усі маримо і сон наш з кожною сторінкою перетворюється на кошмар. Абсурдність життя настільки реальна, що вона більше схожа на правду, аніж дійсність. А Грегор Замза — нікчемна комаха — найлюдяніша істота, що залишилася.

“Чума” гуманізму Альбера Камю


Фото Альбера Камю


Французький письменник, есеїст та драматург Альбер Камю (1913-1960) вважав, що жити — означає досліджувати абсурд. Він отримував він нього три наслідки: свій бунт, свою свободу та свою пристрасть.

Філософія Альбера Камю показувала світ як загрозу для людини, яка набувала нових форм впродовж тисячоліть. Усі знання, які ми здобули — мізерні, усі досвіди — суб’єктивні, а правду неможливо спіймати. Але для Камю людина все одно мала вибір: жити у своєму часі та пристосуватися до його умов, або ж намагатися піднестися над ним та неодмінно зазнати поразки.

Роман «Чума» (1947) — це рефлексія на події Другої світової війни, спроба підсумувати боротьбу проти фашизму. Завдяки образу чуми Камю передав атмосферу окупованої Франції. 

Дія відбувається в Алжирському місті Орані. Оповідач, доктор Ріє, констатує події страшної епідемії, яка поставила усіх жителів перед обличчям смерті. Вона розпочинається раптово: усі помічають щурів, які масово помирають у місті, але ніхто не надає цьому значення. Лише лікар Ріє зчитує тривожний сигнал та усвідомлює масштаб катастрофи. Він шукає однодумців та вірить, що головне — «це добре робити свою роботу».
Місто ізолюють на карантин і міщани думають, що щурі — це кара за гріхи і єдиний спосіб отримати прощення — змиритися з долею. Кульмінацією стає смерть безневинного хлопчика, після якого місто усвідомлює, що перед ними ворог і вони вже не мають морального права стояти осторонь.
Камю роздумує над об’єднанням суспільства у критичних ситуаціях, над боротьбою проти загального, всюдисущого зла. Образ чуми настільки масштабний, що виходить з контексту нацизму та уособлює усі жахіття, з якими доводилося боротися людству. Жорстокість війни, хвороби, стадні інстинкти та мізерність перед обличчям смерті. 
Абсурдність та мораль роману прозаїчні: навіть якщо людству вдалося виконати благородну місію та побороти «тимчасове» зло, вони знову повернуться до попереднього способу життя та забудуть криваві уроки. Циклічність зла, яке завжди знайде дорогу назад, неможливо викорінити назавжди, воно знову відродиться, зміцніє та прийде в життя новою «чумою».

Втрачені сенси Жана-Поля Сартра


Фото Жана-Поля Сартра


Жан-Поль Сартр майже став синонімом терміну «екзистенціалізм». Філософ, письменник, есеїст, драматург та людина, для якої література була філософією, а філософія — літературою. 

Екзистенційні погляди Сартра формувалися на тлі Другої світової війни, коли класичні філософські традиції розбилися об реальність. Людство залишилося без ідеалів, у які вірило століттями. Ні релігія, ані людські права і свободи більше не надихали, а раніше очевидні істини різко втратили свою вагу. Індустріалізація та технологічний прорив перетворили людину на інструмент, спосіб досягнення мети, який має діяти за інструкцією та відповідати рамкам, які встановив соціум.

Людина постала перед філософом у своєму первинному вигляді: розгубленою, зневіреною, без ідеалів та вищої мети. Але ця «приреченість» пробудила в ньому нове сприйняття — людина як чиста дошка, автор своєї долі. Воля її вибору — це найбільша цінність, до якої потрібно прагнути, але й нести абсолютну відповідальність за свої рішення.

Після Другої світової війни Сартр зацікавився темою свободи та рівності. Він навіть перестав носити краватку, коли був учителем, щоб підкреслити ідентичність зі звичайним працівником. Воля стала головним героєм його творів, а романи та п'єси він називав засобом спілкування з аудиторією, містком, через який він передає правильні сенси для суспільства.

Інтелектуальну підтримку Сартр знайшов у письменниці та філософці, Симоні де Бовуар. Вони познайомилися у студентські роки та були разом понад 50 років. Жан-Поль Сартр згадував, що зустрів незвичайну жінку, яка була рівною з ним, а в дечому навіть перевершила. Пара зійшлася у своїх поглядах щодо свободи: вони жили окремо, не брали шлюбу, мали вільні стосунки та стимулювати інтелектуальний потенціал один одного. Кілька разів вони розставалися, але це не заважало їм знову знаходити один одного.

Фото Жана-Поля Сартра та Симони де Бовуар 


«Нудота» — таку назву має один із найвідоміших творів письменника, що ніби натякає на стан людини, загнаної в екзистенційну меланхолію, коли усе втрачає значення. Книги розповідає про кілька днів з життя Антуана Рокантена, заможного дослідника, якого охопила думка про неправильність та абсурдність буття. Автора не цікавить розвиток сюжету та перебіг подій. Натомість його увага прикута до іншого — внутрішніх переживань героя. Сартр занурює читача у кошмар буденності, оголює неприємні секрети всесвіту, які ми ігноруємо. Автор і разом з ним герой роману пізнають просвітлення впродовж твору та визнають факт беззмістовного існування.

«Нудота» Сартра настільки гола, правдива та безжалісна, що її одкровення може поранити, але разом з тим, звільнити від ілюзій, які створюють подобу свободи та вибору.

У 1964 році Сартр відмовився від Нобелівської премії з літератури та заявив, що не хотів обумовлювати себе нагородою та ставити під загрозу свою незалежність. Так само він вчинив з орденом Почесного легіону (1945) — вищою державною нагородою Франції. Цей жест підтвердив, що навіть попри зневіру у моральні орієнтири, право обирати свою незалежність залишалося для автора останньої надією для людства.

Маніфест фемінізму Симони де Бовуар 

Фото Симони де Бовуар


Симона де Бовуар жила звичайним життям жінки ХХІ століття. Вона будувала успішну кар’єру письменниці, свідомо не мала дітей та надавала перевагу вільним стосункам. Єдиний нюанс — такий спосіб Симона обрала ще до того, як це стало мейнстрімом, а точніше — коли він був абсолютно неприйнятним. 

Видатна письменниця, громадська діячка та філософка, Симона де Бовуар (1908-1986) народилася в Парижі та належала до аристократичного роду. Її мати уявляла дочку належною дружиною та правильною християнкою, але Симона розуміла, що не молитви допоможуть їй мати хороше життя, а наполеглива праця та розум. 
Вона отримала хорошу освіту, стала дев’ятою жінкою, яка закінчила Сорбонну, а на факультеті мистецтв Паризького університету познайомилася з Жаном-Полем Сартром.

Звільнитися від умовностей — цей лейтмотив супроводжував Симону де Бовуар та був присутнім на кожній сторінці її творів. Авантюризм, свобода вибору та пізнання різних сторін життя. Такими були концепти її філософії існування, де авторка визначає індивідуальність через її ставлення до світу та вибори, які вона робить. Сам вибір для письменниці був у повноті життя, спраглості до нових досвідів та постійних пошуках. Вона підтверджувала відданість своїм концепціям на власному прикладі: спершу Симона досліджувала тему релігії та віри, наступним етапом стала інтелектуальна та філософська діяльність, а решту життя вона присвятила літературі.

Фото Симони де Бовуар та Жана-Поля Сартра


Причетність до течії екзистенціалістів визначалися як ідеями письменниці, так і її колом спілкування. Свобода волі, пошук призначення та розвиток особистості стали тими категоріями, які спонукали авторку до дискусій на сторінках її творів. Та на відміну від колег Сартра, Камю чи Кафки, вона конкретизувала пошуки призначення людини та акцентувала на ролі жінки в екзистенційній дилемі. 

Симона де Бовуар розуміла жорстоку несправедливість жіночого життя, яке навіть у прогресивному ХХ століття все одно працювало за старим сценарієм: релігія, кухня, чоловік та діти. І відступити від цих постулатів було неможливо — тиск з боку суспільства придушував будь-які крики індивідуалізму. 

Свої думки, біль та бажання змінити ситуацію письменниця втілила у праці “Друга стать” (1949), яка стала найґрунтовнішим філософським дослідженням місця жінки у соціумі від давніх часів аж до ХХ століття. Її маніфестом стали твердження, що чоловік та жінка — рівноправні у своїй індивідуальності, проявах та потенціалі, а розділяють їх лише біологічні відмінності, що ніяк не впливають на можливості, права та свободи. 

“Друга стать” зробила революцію у Європі та США та надихнула ціле покоління жінок боротися за демократію та цінності гендерної рівності.


Art for Life в Instagram www.instagram.com/artforlifeplatform/
Art for Life у Telegram t.me/artforlifeplatformtg

Корпоративні програми Art for Life для бізнесу arts4life.net/artforbussiness 



Література