Art for Life blog

Новаторство Михайло Бойчука: український монументалізм, відродження Візантії та феномен бойчукізму

Михайло Бойчук був справжнім новатором свого часу, адже його ідея поєднання  національної традиції та мистецьких надбань Візантії поклала початок українському монументальному живопису. І хоча більшість робіт Бойчука було знищено нищівною тоталітарною машиною, а самого митця звинувачено в так званому «буржуазному націоналізмі», експериментальні ідеї та стратегії художника породили окремий мистецький феномен українського авангарду - бойчукізм.

Михайло Бойчук народився в малесенькому селі на Тернопільщині - Романівці. Родина Бойчуків мала аж семеро дітей й не могла похвалитися великими статками. Від самого дитинства Михайло виявив неабиякі здібності до малювання, і хто зна, чи зміг би вирватися один з найзнаменитіших українських художників 20 століття у великий світ, якби не директор сільської школи, що помітив непересічний талант хлопчика й закликав батька Михайла відправити сина штудіювати живопис у Львів. Вже у великому місті 16-річний Бойчук починає торувати свій мистецький шлях, забезпечивши себе, до речі, матеріальною підтримкою Наукового товариства ім.Шевченка. Під  протекторатом НТШ й за сприяння митрополита Андрея Шептицького, молодий художник вирушає до Відня, де навчається в у Віденській академії мистецтв. Невдовзі здібний юнак продовжить навчання в Польщі, провівши в Краківській мистецькій академії повних 5 років й отримавши за успіхи в навчанні срібну медаль. Не дивлячись на фінансову скруту (в одному з листів митця знаходимо такі рядки: «долягає мені матеріяльна нужда, бо нема за що ні то приборів малярських купити, ні хати відповідної винаймити, ні за що одіжини полюдської доброї справити, словом, голод і холод»), Бойчук брав участь в художніх виставках, а холодні ночі проводив за мольбертом.

Загалом, майбутній художник-монументаліст отримав блискучу художню освіту, відточуючи свої знання не лише в згаданих Австрії та Польщі, а ще й у Франції та Німеччині, де юний Михайло «вловлював» віяння модерністських тенденцій. Та що парадоксально, Бойчука не захопив нуртуючий у Європі авангард з його всюдисущим епатажем, натомість, перебуваючи в Італії, митець просто закохався в давні візантійські мозаїки та фрески, що були створені ще в V—VI ст. н. е. (хоча варто зазначити, що  художник захопився християнським мистецтвом ще в стінах Промислової школи у Львові, вивчаючи іконопис). 

Мешкаючи в різних куточках світу, Бойчук жодним чином не втратив зв'язок із Батьківщиною, на рівні ідеї намагаючись адаптувати українську національну традицію до візантійської спадщини. Українське народне мистецтво мало стати світоглядним «дороговказом» для художників, своєрідним духовним центром. Відтак, Бойчук, надихаючись мистецьким спадком доби Середньовіччя та Відродження, так само міцно тримався за національну ідентичність, захоплюючись українськими вишивками, різьбою, писанками абощо, адже, за словами самого живописця, «мистецтво підноситься на національному ґрунті, а сягнувши висот, стає європейським, загальнолюдським».

Перебуваючи в Парижі, художник знайомиться з полотнами Пікассо, Сезанна, Ренуара та інших геніїв свого часу. На молодого живописця справляє враження відхід всесвітньо відомих митців від загальноприйнятої  мистецької культури, а також елементи наївного живопису на їх картинах. Саме в культурній столиці Європи Михайло Бойчук формує «Rénovation Byzantine» («Візантійське оновлення») - мистецьке угрупування, що буде знане в світі під коротшою назвою - неовізантисти. До новоствореного об'єднання увійшли такі художники як Михайло Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Гелена Шрамм, Яніна Леваковська та Софія Налепинська, що невдовзі стала дружиною Бойчука. Метою неовізантистів було попередньо деклароване Михайлом Бойчуком відродження на національному ґрунті мистецької традиції Візантії, а натхнення митці черпали в мистецькій спадщині Київської Русі та Проторенесансу (із особливим пієтетом художники ставилися до знаменитого Джотто). Назагал, ідея формування мистецького об’єднання виникла у свідомості Бойчука під впливом поширених у добу Відродження художніх артілей, в яких живописці всі разом працювали над створенням однієї картини. Проголошена монументалістом стратегія «зробити мистецтво добром, надбанням народних мас»  була дещо спримітизована деякими мистецтвознавцями до звичайної ідеологічної доктрини. Насправді ж Бойчук не прагнув зробити творчість колективною власності, для митця основоположною ідеєю стала саме спільна творчість. Перша організована виставка неовізантистів відбулася у паризькому «Салоні незалежних». Про успіх майбутніх фундаторів монументалізму засвідчив відгук знаменитого поета та критика Гійома Аполлінера, що писав: «Ця школа, що відроджує візантинізм, має значну кількість прихильників… У своїх невеличких картинах ці малярі застосовують просту композицію, золоте тло, старанну обробку деталей».

«Друге пришестя» об'єднання відбулося вже в пореволюційні роки на Батьківщині. Склад угрупування монументалістів дещо змінився, але його лави й надалі поповнювали надзвичайно талановиті художники, серед яких були зокрема Іван Липківський, Василь Седляр та Іван Падалка. 

Перш ніж перейти до мистецької спадщини Бойчука, варто звернути увагу ще на декілька цікавих моментів його біографії. Так, художник за своє нетривке життя ( а як відомо, Бойчук прожив всього 35 років перш ніж був безжально розстріляний НКВС) встиг взяти участь у створенні Української академії мистецтв, де невдовзі став професором майстерні монументального живопису. Викладацька діяльність була ще однією вагомою складовою життя художника, без якої Бойчука не уявляв свого життя. Митець викладав і в Київському художньому інституті, де успішно адаптував іконописну традицію до сучасних потреб мистецтва. За словами дослідниці мистецтва Мирослави Мудрак, «адаптуючи характерні риси Візантійських фресок, композиційну структуру настінних циклів Джотто і кольори Галичанських ікон до соціального мистецтва монументального живопису, він вважав, що сучасне мистецтво повинно реставрувати те, що, на його думку, було зламаною ланкою у традиції натхненного малярства». Методика викладання Бойчука вельми своєрідною та вибагливою. На підтвердження цієї думки знаходимо такі рядки: «багато студентів прагнули потрапити до Бойчука. Бойчук висовував умови – слухатися його в усьому, навчатися не менше 7 років і протягом цього часу не одружуватися… Ті студенти, які не мали де жити – мешкали у Бойчука». Ось тут варто зупинитися й на людському факторі. За психотипом Михайло Бойчук був холериком, часто-густо був вкрай нетерплячим та запальним. Життя фундатора українського монументалізму обірвалося трагічно. Михайло Бойчук увійшов до когорти тих «неблагонадійних» для совєтської влади митців, що не відповідали обмеженому соцреалістичному канону. Разом з Іваном Падалкою, Іваном Липківським та Василем Седляром Михайла Бойчука було звинувачено в належності до «контрреволюційної націонал-фашистської організації», а невдовзі розстріляно НКВС.

Справа Михайла Бойчука із колишнього архіву НКВС СРСР (документ взято з електронного архіву Центру дослідження визвольного руху).


Цілком закономірно, що невдовзі силами совєтської влади було безжально знищено більшу частину мистецького спадку «неблагонадійного» Бойчука. Відтак, безліч робіт художника було заштукатурено, в підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР серед «ідейно шкідливих» загинуло цілих 14 творів живописця.

«Портрет Василя Седляра» Михайла Бойчука


На картині «Портрет Василя Седляра» Михайло Бойчук у традиціях монументалізму зобразив свого учня й близького товариша. Портрет Седляра позбавлений надмірностей й деталей, натомість, глядач може спостерігати за чіткістю та лаконічністю ліній, а також за чистотою й прозорістю фарб, притаманних художньому стилю Бойчука. Зображений юнак привертає увагу неприродньо довгими пальцями й глибокими очима, що з надзвичайною пильністю дивляться кудись вбік. Обличчя людей на картинах Бойчука нагадують ікони, що вкотре підкреслює звернення живописця до іконописної традиції. Крім цього, за спиною Седляра художник намалював рослину, підкресливши свій пієтет й до орнаменталізму також.

«Пророк Ілля», Михайло Бойчук


Полотно «Пророк Ілля» Михайла Бойчука є істинним відображенням декларованого художником неовізантизму, адже на цій картині гармонійно поєдналися візантійська традиція та виразний іконописний струмінь. Цю картину було створено для Дяківської бурси у Львові за допомогою нанесення темпери на дерево. Принагідно згадати, що абсолютна більшість робіт бойчукістів і самого Бойчука існують у вигляді фресок на стінах громадських закладів! Монументаліст не був прихильником мистецьких виставок у галереях й говорив про те, що його роботи й так «експонуються» на широких майданах.

На своїх картинах Михайло Бойчук прагнув зафіксувати життя й побут українського народу, закарбувати в своїх монументалістських полотнах споконвічні образи-символи. Відтак, часто-густо в творчості Бойчука фігурує тема праці, що реалізується в архетипі орача або сіяча, або ж в родинних образах, що декларують важливу для Бойчука кревність та єдність.

Михайло Бойчук, «Урожай»


Програмною роботою Михайла Бойчука є картина «Під яблунею», що, до речі, також, зображає сина з матір’ю як представників двох поколінь. Плодюче дерево на полотні набуває значення міфопоетичного образу-символу світового дерева, надаючи картині додаткового символізму. Крім цього, Бойчук підпорядковує картину й певним мистецьким завданням. Знову ж таки спостерігаємо разючий вплив іконописної традиції Візантії та Київської Русі на творчість художника, й водночас трепетне ставлення митця до народної символіки. За словами дослідниці Ірини Сурмай, Михайло Бойчук у своїй картині створює й алюзію на Григорія Сковороду: «сюжетний образ полотна глибоко символічний — навіяний образом «Плодючого дерева», «Садом» Григорія Сковороди, а тому містить у собі глибинний підтекст, що потребує прочитання в різних планах, охоплює цілий вузол художньо-естетичної та моральної проблематики».

Михайло Бойчук, «Під яблунею»


Михайло Бойчук був знаковою фігурою для української культури в ХХ столітті. За своє недовге життя митець встиг стати фундатором українського монументалізму, натхненником цілої плеяди талановитих живописців, яких ми нині йменуємо «бойчукістами», одним із засновників Української академії мистецтв. Безперечно, Бойчук був новатором свого часу - непересічним художником, що втілив у життя ідею відродження візантійської культури на лоні української національної традиції. Михайло Бойчук був з когорти тих митців, що творили обличчя національної культури в буремному ХХ столітті, не цураючись при цьому експериментів та нових мистецьких стратегій. Не дивлячись на те, що тоталітарна машина намагалася всілякими способами знищити мистецьку спадщину художника й зробити так, аби ім'я живописця  кануло в лету,  непересічна постать Михайла Бойчука не загубилася у віках.

«Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє» – так заповідав Михайло Бойчук своїм учням.

Art for Life в Instagram www.instagram.com/artforlifeplatform/
Art for Life у Telegram t.me/artforlifeplatformtg
Корпоративні програми Art for Life для бізнесу arts4life.net/artforbussiness

Авторка матеріалу: Степаненко Валерія

Живопис