Art for Life blog

Борис Лятошинський - український модерніст

На початку ХХ століття Європа вже активно захоплювалась творчістю Нововіденської школи. Арнольд Шенберг вже розробляв додекафонну систему, а його учні продовжували ідеї модерної музики. Україна ж у цей час перебувала за залізною завісою, а українська музика попри роботу М. Лисенка, В. Косенка, Л. Ревуцького все ще сприймалась переважно як вокальна. Лятошинський зробив великий прорив в інструментальній, а зокрема в симфонічній музиці.

Портрет Бориса Лятошинського


Тяжіння до нового композиторського мислення підхопив, на той час студент Київської консерваторії, Борис Лятошинський. Талановитий юнак з інтелігентної родини неабияк захопився творчістю нової віденської школи, а також модернізмом в усіх його проявах. 
У ранньому періоді творчості яскраво відбилося зацікавлення модерною літературою. Лятошинський пише багато романсів на вірші поетів-символістів.


Ці романси поєднують в собі новаторські тенденції, українську мелодику та доволі песимістичні настрої, що були притаманними для вибраних поетів.
Та вже в них відчувався відхід від традицій романсів. Симфонічне мислення композитора проявлялось навіть в вокальних творах, їх мелодії не подібні до пісенних. З різкими стрибками та складними мелодіями, ці романси піддавались далеко не всім виконавцям. 


Основними для композитора стали симфонічні жанри. Для музичного світу Радянського Союзу настільки новаторська музика була неприйнятною, шкідницькою. Лятошинського критикували, не оминуло його й «полювання на формалістів». А в симфонії № 3, що стала візитівкою українського симфонізму ХХ століття, наказано було змінити фінал. Критику та звинувачення отримали й інші твори, серед яких і Друга симфонія. 

Про Третю ж симфонію сам композитор в листі пише так:  «Ви вже знаєте все про ту розправу, котру вчинили над моєю Третьою симфонією. Я приймаю міри проти цього цькування і все-таки вірю в те, що симфонія ... буде жити і звучати. Справді, вона вартує цього, а не домовини» (лист від 03.12.1951 р.). 


Наприкінці двадцятого століття диск із симфоніями Лятошинського, виданий у США фірмою "Марко Поло", визнаний кращим записом року.


Лятошинський працював майже в усіх жанрах. У фортепіанних творах: циклі «Відображення», «Шевченківській сюїті», сонатах музична мова теж вирізняється своєю складністю. Композитор залишає підказки, такі як уривки з віршів біля прелюдій сюїти, чи авторські ремарки в нотах для кращого розуміння музики виконавцями та слухачами. Його твори потребують уважного прослуховування та бажання почути щось більше, щось нове.


Надзвичайною прем’єрою стала написана в 1930-ті роки опера «Золотий обруч» на лібрето Я. Мамонтова за повістю І. Франка «Захар Беркут». Для створення оригінальних та об’ємних образів композитор застосовує систему лейтмотивів, переважна частина яких бере свій початок з народних пісень. Синтез українського фольклору та сучасних композиційних прийомів теж зазнав критики. Ця опера мала б стати початком нової української інтелектуальної опери, натомість просто зникла з театральних афіш.


Борис Лятошинський поєднував в собі майже протилежні риси характеру: незламність, твердість переконань, внутрішню силу до того, щоб їх відстоювати й надзвичайну м’якість та чутливість. Він відчував не тільки власний біль, а й трагічність долі цілого народу, трагічність свого часу. 

Та саме цей внутрішній конфлікт неодноразово ставав у нагоді. На Першому Пленумі СКУ в 1948 Лятошинський відстоював свою творчість, право на індивідуальність та власне бачення: «Я дуже засмучений тим, що про мене кажуть: Лятошинський нічого не визнав. А чи краще було б, коли б я виступив і сказав: я такий-сякий, більше не буду?».



Борис Лятошинський за інструментом



Окрім композиторської, важливою також була педагогічна діяльність Бориса Лятошинського. Його учнями були: Леонід Грабовський, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович. Їх композиторські техніки різняться, проте всі вони певним чином продовжили традиції закладені Лятошинським. Свого ж педагога згадують надзвичайно тепло. Пригадують, що композитор зовсім не любив говорити про свою музику, був досить закритою людиною, проте чутливою та турботливою. 

Борис Лятошинський зі студентами


Після настання Відлиги композитор активно знайомився з іншими країнами, за останні роки свого життя Лятошинський відвідав Францію, Італію, Англію, Бельгію, НДР, Польщу, Болгарію, Чехословаччину, Швецію. Помер композитор весною 1968 р. 

Борис Лятошинський у Ворзелі


Його ж музика невпинно подорожує світом. Партитури потрапляють до рук все нових і нових диригентів, а твори Лятошинського знаходять свого слухача.



Art for Life в Instagram www.instagram.com/artforlifeplatform/
Art for Life у Telegram t.me/artforlifeplatformtg
Корпоративні програми Art for Life для бізнесу arts4life.net/artforbussiness

Авторка матеріалу: Марія Сидорак

Марія Сидорак - музикознавиця, студентка Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка, організаторка та кураторка концертів та культурних заходів.

Музика